Кали-юга (СИ), стр. 27

Тільки карколомні імена їй спочатку важко давалися. Нічого, звикла.

Пізніше дід став навчати її санскриту — мови, якою були написані книги. А заодно почав розповідати нові казки: незрозумілі й нудні. Калина навіть татові на діда поскаржилася. Мовляв, у діда нормальні казки закінчилися, залишилися одні безглузді. Й продекламувала уривок по пам'яті, єхидно наслідуючи дідів голос.

Тато розсердився. Він намагався не подати знаку, але Калина все одно помітила. Увечері тато пошепки кричав на маму на кухні, за зачиненими дверима:

«Що твій батько собі дозволяє?! Дурить дитині голову своїми ведами-шмедами?! Тільки релігійного мракобісся нам не вистачало! А ти куди дивишся? Завтра ж піду до нього…»

Мабуть, у тата з дідом відбулася серйозна розмова. Більше дідусь не розповідав Калині казок — ані нудних, ані цікавих. І санскриту вчити перестав. А в Калини з'явилися інші інтереси, й в діда вона стала бувати рідше.

Чому вона зараз згадала про діда?

Напис.

Один напис на дроні вона все-таки знайшла — на внутрішній поверхні акумуляторного відсіку. Коли акумулятор був вставлений, він повністю приховував написане. Але зараз акумулятор перебував на зарядці, Калина випадково заглянула у відсік — і ось, будь ласка:

काली

Санскрит. Що за слово? Здається, вона вже бачила його в дідових книжках. Ні, не пригадується. Калина схопила інший дрон, третій… На кожному — той самий напис. І на задній кришці процесорного блока, куди Калина не полінувалася глянути, забравшись під стіл.

Назва фірми? Модель? «Вундервафля» на санскриті?

Калина не втрималася, хмикнула.

Індія з Україною начебто не співпрацює, тримає нейтралітет. Принаймні в галузі озброєнь. Пакистан? Боєприпаси постачають, хоча й не афішують. Та ну, звідки в пакистанців така крута розробка?

Хто?!

У дверях стояв усміхнений Лео; в руках — коробка з акумуляторами. На «Червону калину» Калина не ображалася, на відміну від «калинки-малинки», з якою до неї зазвичай підкочували нахабні залицяльники, упевнені у своїй неперевершеності.

— Вважай, підняв і розвеселив, — вона підморгнула Лео. — Акумулятори зарядив?

— На повну! Готова до першого польоту?

— Авжеж! Виноси дрони на полігон.

Калина рішуче попрямувала до «іконостасу», сіла в крісло. Вхід у програму управління. Перевірка зв'язку. Прогін тестів… Усе працювало як годинник. Вона одягла шолом і активувала картинку з камер.

Для початку — ручний режим.

Вона поганяла один дрон над полігоном. Машинка йшла плавно, впевнено, не метлялася, не тряслася. Слухався дрон із пів дотику. Прискорення просто фантастичне: рвав із місця в кар'єр крутіше за будь-який мотоцикл — і гальмував у нуль, зависаючи в повітрі за помахом пальця, немов поняття інерції було йому невідоме. Прямо корабель із «Зоряних війн» при виході з гіпера!

Картинка з камер була взагалі зашибісь. Краща, ніж в Autel EVO Max 4T, хоча камери за специфікацією стояли такі ж самі: 48-мегапіксельний телевик із 10-кратним оптичним зумом й 160-кратним цифровим; 50-мегапіксельний ширик і непогана інфрачервона. Треба буде, до речі, вночі випробувати.

Це Калина ще до розвідника не добралася, а його камери набагато крутіші!

Коли вона вела дрон на поземному, палець здригнувся, й старший сержант Бадрачук обклала себе останніми словами. Дурепа косорука! На першому ж випробуванні втратити пташку…

За пів метра від землі дрон сам вийшов на пологу глісаду та, успішно минувши нижню точку, плавно злетів угору, немов серфер, що осідлав хвилю. Зависнув у повітрі в очікуванні подальших команд.

— Вау!

Ось ШІ себе й проявив. У ручному режимі, до речі, де його бути не повинно. Що ти ще вмієш, мій хороший?

Два дрони одночасно.

Парою пташок із двох рук Калина керувала непогано, хоча й відчувала деяку скутість — так, немов замість одного широкого вікна можливостей у неї відкрилися два вузьких. Поганявши дрони вроздріб, вона запустила «синхрон», виставивши крок у сім метрів, і по мінімуму задіяла ШІ. Ведений дрон ішов за ведучим як на прив'язі, чітко повторюючи всі запаморочливі кульбіти головної машини.

— А якщо так? — в азарті шепотіла Калина, закладаючи крутий віраж. — А так? А зверху? А знизу? Ух ти! Супер! Давай ще так!..

Груди здіймалися, як після довгого бігу. З губ зривалося гучне спекотне дихання, немов це не пташка, а вона сама металася в небі — до виснаження, на межі можливостей. Звуки й вигуки, що лунали з поста управління, більше скидалися на метушню коханців, які вирішили перепробувати всі пози з «Кама-сутри» разом, ніж на тест-драйв безпілотників.

Це саме й спало на думку молодшому сержанту Лео, коли той сунувся у двері — нагадати Калині, що акумулятори ось-ось сядуть, і взагалі, час на обід. Лео поперхнувся, закашлявся…

— Аки на десяти відсотках, — повідомила Калина, не обертаючись. — Саджаю пташок. Тягни нові аки — спробую четвірку на інтерактиві.

— Обід! — видавив Лео, яскраво-червоний, як рак. — Через десять хвилин.

— Фіг із ним, з обідом…

— Ти обіцяла!

— Тягни аки!

— Помреш із голоду — що я старлею скажу? Він мене самого тоді живцем з'їсть. Без солі.

Коли треба, у Лео була мертва хватка.

Калина перемикнула щось на клавіатурі, з явним жалем стягнула з голови шолом. Обличчя її розчервонілося, волосся розпатлалося, очі сяяли — зараз вона була диво як гарна!

Лео крадькома зітхнув.

— Угода дорожча за гроші, — вона встала. — Веди мене, Леве-годувальнику!

Обід вона, давлячись, закинула в себе, як компоненти розчину в бетонозмішувач — і стрімголов вилетіла з їдальні, не чекаючи на Лео. Коли молодший сержант Вахненко знову з'явився на полігоні, четвірка дронів уже щосили гасала в небі, раз у раз змінюючи стрій. Квадрат, ромб, «карусель»; шеренга, колона, вертикальний «стовп»; божевільний розгардіяш із квартету п'яних бабок; розлетілися, зійшлися…

Знайшли одне одного, сумно думав Лео, ревнуючи до ШІ. А я потрібен тільки акумулятори заряджати та дрони на полігон виносити. Й то — ось, сама впоралася…

Тим часом Калина перемикнулася на польоти з перешкодами. Лінія електропередач? Лісопосадка? Зграйка покинутих будинків? Чудово! Страх облажатися й загубити один із дронів — або не один! — вона заштовхала якомога далі та зачинила за страхом дверцята. Урізала функції ШІ, залишивши підстрахування — опції вона міняла вже на автоматі, не думаючи — та, вишикувавши дрони ромбом, повела флагман прямо на високовольтні дроти.

У верхньому правому куті дисплея заблимав червоний знак оклику:

— Знаю! — процідила Калина крізь зуби. — Не сліпа.

Знак оклику згас. Почув, чи що?!

В останній момент вона повела флагман вгору, «перестрибуючи» перешкоду — сама? чи ШІ підкоригував? — і периферійним зором зафіксувала, як інші три дрони злагоджено уникли зіткнення. Два пройшли над дротами, третій підпірнув знизу.

Що в нас далі? Лісопосадка?

До посадки залишалося метрів сімдесят, коли на дисплеї шолома виник запит: