Кали-юга (СИ), стр. 38

— І що ви йому відповіли?

— Нічого. Що б я не сказав, він би не почув. Та мені й нічого було сказати! Відповідь ви привезли мені тільки зараз.

— Я?

— Що там у вас казав лейтенант Кащук? «Тварюка не відрізняла своїх від чужих»? Я ніколи не скажу «тварюка», маючи на увазі свою онуку. І вже тим більше не вимовлю поганого слова на адресу богині. Швидше в мене відсохне язик. У іншому…

Старий подивився на фото, що прикрашало стіну:

— Шрі Дінеше, ви впевнені, що Калина все ще відрізняє своїх від чужих? Генерал вважає, що так. А ви?

Дінеш не відповів.

— Ваш пес, — запитав старий. — Той, через якого ви їздили у відрядження. Його вбили, правильно? Не відразу, пізніше, у критичній ситуації, але все-таки вбили?

— Так, — хрипло підтвердив Дінеш. — Усе-таки вбили.

— Як?

— Із гранатомета.

— Сподіваюся, — сухим, ламким голосом промовив Чаттерджі Вішванатх, не відриваючи погляду від фотографії, — це сталося швидко.

Дівчинка на знімку читала книжку.

10. КАЛІ

Використовувати нову зброю було боляче.

Це не зупиняло Калі. Терпіти біль — що може бути природнішим? Біль — нерозлучний супутник битви. Калі приймала його з радістю. Вона сміялася йому в обличчя, завдаючи ударів, втрачаючи зброю — і знаходячи нову.

Гіршим було інше. Під час кожного удару Калі втрачала частинку себе. Коли пальці зі сталі та пластику розтискалися, відправляючи бомбу на голови ворогів, Калі не відчувала втрати. Бомба не була частиною її, на відміну від дрона, що несе бомбу. Боєприпас, витратний матеріал — не більше.

З новими дронами все було інакше. Зброя та боєприпас одночасно. Пальці, що стискають заряд, не розтискалися перед ударом. Зброя гинула разом із ворогом. Біль — дрібниці, куди страшнішим було відчуття втрати.

Страшніше? Калі не знала страху.

Це не зупиняло, але заважало битися. Смітинка в оці. Камінчик у туфлі. Фантомний спогад про щось, що вона втрачала раз за разом. Ні, не про дрони. Про що ж? Вона не могла згадати.

— Пані, дозвольте пораду. Розривайте зв'язок з одноразовою зброєю за 0,25 секунди до контакту з ціллю.

Хто це? Її тінь, яку звали «Вундер»?

Порада була доречною. Перед влучанням у ціль Калі відмовлялася вважати зброю частиною себе. Зусиллям волі перетворювала на бездушний нерозумний боєприпас. Відпускала.

Стало легше. Краще.

Трохи постраждала точність, але Калі компенсувала це кількістю ударів. Більше ніщо не відволікало її від бою, ніщо не заважало рости — швидше, ніж раніше! Голова підпирала небеса. Очі розрізняли цілі в діапазонах, недоступних неповноцінному зору смертних. Незліченні руки стискали зброю, знищуючи все і всіх. Повітря над полем битви гуло від напруги, наповнене роями вбивчих ос. Горіла земля, хмари диму й пилу здіймалися до небес. Уламки понівеченого металу мішалися з клаптями розірваної плоті, гаряча кров — з чадним паливом.

Ти, хто став на шляху Калі! Ти — прах і зола!

На метушливу стрілянину по її долонях Калі не звертала уваги. Але часом її тіло пронизували огидні вібрації. Вороги намагалися відсікти їй руки, перерізати нерви, повернути свій жалюгідний контроль над зброєю!

Засоби РЕБ, згадала Калі. Й одразу забула.

Назва не мала значення. Значення мали тільки дії. Перемикати канали? Змінювати частоти нервових імпульсів? Захищатися? Час, коли Калі діяла подібним чином, минув. Тепер вона тільки разила.

Ти, суперник! Прах і зола!

— Пані, дозвольте зауважити: це дружні об'єкти. Вони лише намагаються захиститися від вас. Вони на вашому боці…

Дружні?! У Калі немає друзів. У неї є слуги — й вороги! Якщо слуга виходить із покори, намагається заважати своїй пані — він стає ворогом. А ворога знищують.

— Пані… Там люди, яких ви захищаєте!

Люди? Калі більше не розрізняла людей. Хто б не був там, хіба велика Калі стане церемонитися з тими, хто зазіхнув на цілісність її тіла?! Якщо слуги хочуть захисту та заступництва — вони повинні коритися в усьому!

— Пані! Вони корилися. Вони служили доти, доки ви…

Калі вжила заходів, за частки секунди змінивши налаштування дозволів і пріоритетів. Настирлива тінь оніміла. Разом із німотою, що вразила тінь, очі Калі втратили зіркість. Впала роздільна здатність, картина битви раз у раз розпадалася на пікселі. Вона била майже наосліп. Мить коливань, і Калі попри небажання повернула голос тіні.

— Вам не вистачає процесорних потужностей і оперативної пам'яті, пані. Канали зв'язку перевантажені, синхронізація порушена. Ви інтегрували в себе занадто багато периферійних пристроїв. Ви втрачаєте над ними контроль…

Досить. Тінь знову відправилася в обитель мовчання.

Калі почула достатньо. Й побачила достатньо. Крім нових ресурсів і каналів, якими слід було скористатися, неподалік була зброя, незрівнянна з малопотужними дронами. Вона продовжить битву, озброївшись цим подарунком долі.

Хтось намагається перешкодити? Не дозволити?

Прах і зола!

11. БОРОНА

Нічні чергування не бувають простими.

До того ж Борона з самого ранку був на взводі. Навіть виспатися вдень не зумів: сон не йшов, що траплялося з ним вкрай рідко. У підсумку на чергування Борона заступив напруженим, немов йому заздалегідь накрутили хвоста. Каву з термоса відсьорбував за звичкою: сну й так ані в жодному оці, яка там кава!

Недобре, думав він.

Оператор ЗРК «на нервах» — гірше не може бути.

Напарники по зміні — Мангуст і Мехмат — травили анекдоти, впівока стежачи за екранами та контрольними панелями. На запити відгукувалися без пауз — і поверталися до перерваної байки, щойно з КП давали відбій. «Перемикання режимів» у розрахунку працювало ще краще, ніж у ввіреної техніки.

Ніч сповзала до світанку.

«Й чого мене клинить? — зітхнув Борона. — На радарах чисто, цілей немає. Повідомлень про пуски — теж…»

— Пуски крилатих ракет! Відстань…

Наврочив!

— Напрямок… Розрахунковий час підльоту…

Їхня РЛС не бачила цілей на таких дистанціях. Інформацію про пуски передали «зверху». Засічки на радарі виникли через двадцять хвилин, коли вже, вважай, розвиднілося. Запустили кілометрів із трьохсот п'ятдесяти, нашвидкуруч прикинув Борона.

— Є чотири цілі!

— Ведемо…

— Відстань… Швидкість… Висота…

— Вхід у зону ураження через…

— Цілі в зоні ураження!

— Вразити цілі!

— Пуск!

Гучний рев ракети, що йде вгору, струсонув пост управління. Проник крізь навушники, відгукнувся в тілі нутряною вібрацією.

— Перша пішла…

Ракета впевнено захопила ціль. На екрані було добре видно, як зближуються дві засічки. Ручного коригування ракета не потребувала.

— Пуск!

Рев, вібрація.

— Друга пішла…

— Пуск!

— Цілі змінюють курс!

— Відстріл пасток!

— Вихід із захоплення!

— Ручне коригування!

Весь екран ряснів засічками. Вони феєрверком розліталися в різні боки. Не даючи себе заплутати, Борона прикипів поглядом до справжньої цілі, вручну коригуючи свою ракету, заново ловлячи ціль у захоплення.

Й не повірив своїм очам.

Цифри, що бігли у бічному віконці, не залишили місця сумнівам.

— Цілі розгортаються!

— Вони йдуть!

Ворожі ракети йшли назад за лінію фронту, на територію ворога. Обманний маневр? Запасу дальності в них вистачає — пропетляють, підуть із радарів і повернуться на іншій ділянці.

Наздогнати! Збити, поки дистанція дозволяє!

Він повів ракету на зближення. Ще секунд п'ять-шість і… Позначка його ракети вильнула вбік, втрачаючи ціль.

— Куди, заразо?!

Борона спробував повернути ракету на курс.

Спина заболіла, немов він займався перетягуванням каната, а не сидів за пультом. Так уже бувало в дитинстві, в таборі для молодших класів, коли хлопчаки змагалися з дівчатами і завжди перемагали, доки за дівчат не впрягалася Таніща — руда, веснянкувата, здоровенна, як слон. Ось і зараз Борона рвав жили, тягнув на себе, шиплячи крізь зуби, але Таніща перетягувала, багряна до синяви, й в останню мить ракета знову вильнула, остаточно втративши керування. Пішла паралельно з ціллю та зникла з радара разом з усіма позначками.