Жорстоке небо, стр. 15

Снігоочисник розмірено сунув уперед.

(Свєта…)

(…голос наче у п’яного…)

(…ваша смуга повторюю: ваша смуга…)

«Øveraasen» спокійно з’їхав з 04L-22R і продовжив рухатись доріжкою Сьєрра-Папа до перетину з магістральною доріжкою Альфа-Хотел, яка проходила приблизно посередині між смугами.

Нараз Ноель стрепенувся. Він не вперше їздив летовищем і нутром відчув: щось негаразд. Він проїхав достатньо і мав би вже дістатися першої смуги. Або хоча б побачити її. Хлопець зняв ногу з педалі газу і, притиснувши ніс до лобового скла, роззирнувся.

«Де я? Перед смугою? За нею? – усвідомлення того, що він міг викотитись на смугу, не помітивши цього, спричинило потужний викид адреналіну. У шлунку розплилось тепло – у голові посвітлішало. – Якщо я вже за смугою, то… де вона? Чому я її не бачу?»

Темношкірий француз подивився вперед. Крізь заметіль він розрізнив маркерні вогні злітної смуги. Але якої з двох? Довшої? Тієї, що ближча до аеропорту? Чи коротшої? Тієї, що пролягає далі? Все, що лежало за розпростертими на землі вервечками вогників, затушовував сніг. Ноель зиркнув праворуч, але нічого не розгледів: сніг в’язкою сірою масою налипнув на шибу. Повністю дезорієнтований, хлопець перехилився вправо, опустив вікно і вистромив голову з автомобіля.

Жорстоке небо - pic_5.png

Норвезький снігоочисник «Øveraasen RS 400» на колісній базі від «Mercedes Benz»

Ланцюжок сигнальних вогнів на лівому боці 04L-22R притрусило менше, і Ноель Леґрас збагнув, де знаходиться. Зліва від напівзаметеної (але з увімкненими вогнями) смуги 04L-22R, котру снігоочисник успішно залишив позаду, просвічувалися два ряди синіх сигнальних вогнів – межі магістральної доріжки Альфа-Хотел (AH).

«От лайно! Я таки переїхав смугу!»

На секунду Ноелю стало по-справжньому лячно. Такого з ним раніше не було. А якби на смузі був літак?… Дурниці! Це неможливо. У диспетчерській знають, де він знаходиться, а отже, якщо йому дали дозвіл рухатися, то це означає, що ніяких літаків поряд немає. Хоча…

У цей час снігоочисник досягнув перетину Сьєрра-Папа з Альфа-Хотел і остаточно спинився. Двигун працював ухолосту.

Ноель потер пальцями скроні. Голова нагадувала запечатаний вулкан перед вибухом.

(…воруши поршнями, йолопе!..)

(…у нас КРИТИЧНА ситуація!)

Пам’ятаючи гарячковість Паск’єра, хлопець розумів, що мусить поспішати, але, хоч убий, не міг згадати, на яку смугу його скерували із диспетчерської. Втримуючи машину на місці, Ноель Леґрас узявся вкотре обдивлятися летовище… Ось тут трапилися кілька збігів, що зумовили невідворотність подальших подій. По-перше, з того місця, де стояв снігоочисник, лівий, не повністю присипаний снігом ряд вогнів злітної смуги 04L-22R було видно так само, як і вервечку сигнальних вогнів з правого боку смуги 04R-22L. Зазвичай вогні злітної смуги, яку закривають для проведення технічних робіт, гасять, щоб на неї випадково не приземлився літак. На жаль, в аеропорту Париж-Північ освітлення обох смуг живилось від єдиного джерела, а тому не було жодної можливості вимкнути одну зі смуг, не вимкнувши іншу. Таким чином Ноель не міг дізнатися, котру з двох смуг на цей момент закрито для зльотів і приземлень. Обидві виглядали активними. По-друге, через погану видимість навіть з висоти кабіни «Mercedes’а» Ноель не бачив, яка смуга більше засніжена, інакше він би здогадався, що розчищати слід ту, де снігу навалило більше.

У такій ситуації Леґрас мав би вийти на зв’язок із диспетчером. Згідно з формальними правилами в разі дезорієнтування на летовищі або ж виникнення сумнівів щодо отриманого від диспетчера наказу водій транспортного засобу повинен негайно зупинитись, викликати центр управління повітряним трафіком і чекати на нові інструкції. Проте чорношкірий француз добре пам’ятав нетерплячість, з якою його підганяв Робер Паск’єр, його безпосередній бос, та найголовніше: хлопця страшила перспектива натрапити на Жерара Пеллеріна. У грудях холонуло від однієї згадки про металеві нотки в голосі старшого диспетчера, коли той запитував, чи Ноель, бува, не обдовбався марихуаною. Хлопець хребтом відчував: якщо уточнюватиме в Пеллеріна номер смуги, завтра зранку його потурять з роботи. І з чим він тоді припхається до Свєти? «Вибач, моя люба, мене вигнали з роботи, мені так прикро…» «Та звісно! – єхидно посміхаючись, відріже його пасія. – Ти настільки убогий і нетямущий, що не спроможний упоратися навіть з обов’язками водія снігоочисника!»

– Чорт! Чорт! Чорт! – Ноель вгатив кулаками по керму, а тоді ляснув долонею по лобі.

«Згадуй!»

Хлопець став гарячково міркувати, м’язи на переніссі зібгалися в клубок, лоб укрився зморшками.

«Що він сказав? Що він сказав?!. Нуль-чотири? Чи двадцять-два?»

(…ваша смуга повторюю: ваша смуга ліва)

«Ліва?» – Ноель стрепенувся. Видряпати з мозку номер смуги не вдавалося, але навіть якби хлопець пригадав, то все одно був не в змозі з’ясовувати, який торець позначено 04, а який – 22. Зате слово «ліва» намертво відклалось у його пам’яті. Ноель не сумнівався, що Пеллерін промовив «ліва». Ліва смуга!

«Усе правильно! – водій полегшено зітхнув. – Ліва… треба їхати на ліву смугу…»

Зліва від Ноеля Леґраса простягалась смуга 04R-22L.

Ось так воно й сталося…

Якби Жерар Пеллерін озвучив повну назву призначеної для розчищення смуги, якби в його наказі прозвучала не лише літера L, але й R, затурканий Ноель не зміг би визначитись, куди повертати, і врешті-решт вийшов би на зв’язок із диспетчерською. У нього не було б іншого вибору. А так двадцятип’ятирічний молодик, прикусивши губу, цілковито впевнений у тому, що робить, натиснув на педаль газу і спрямував снігоочисник акурат на діючу смугу.

Перед очима в Ноеля плавало насмішкувате обличчя білоруски.

О 22:02 дванадцятитонний «Øveraasen RS 400» виїхав на середину злітно-посадкової смуги 04R-22L і, відгортаючи грейдером сніг, посунув уздовж смуги на південний захід.

9

Провівши поглядом «Airbus A320» компанії «Air Inter», Ґастон Лем’єр почав помалу заспокоюватись. У диспетчерській тепер дві зміни – хлопці впораються. Вони не можуть не впоратись!

Нашвидку оглянувши залу управління польотами, чоловік переконався, що ніхто не потребує його допомоги, і, розвернувшись назад до вікна, задивився на засніжене летовище. Протягом останніх хвилин видимість стала гіршою настільки, що Ґастон нічого не розрізняв. Літаки сідали наосліп, покладаючись лише на покази бортових приладів та дані аеропортової ILS. [39] Іноді Ґастон уявляв себе на місці пілотів, які приземляють літаки в таку погоду. Як воно: нічого не бачачи, сподіваючись винятково на прилади, сунути до землі та вірити, що посадкова смуга вигулькне саме там, де очікуєш? Їм зараз не позаздриш…

Периферійним зором Ґастон уловив якийсь рух у лівій частині аеропорту. Щось масивне повзло крізь завірюху летовищем. Щоб краще бачити, чоловік пересунувся вліво і наблизив обличчя до похилого скла.

«Снігоочисник?» – припустив Лем’єр. Було важко визначити напевне, але судячи з розмірів і розсіяного жовтого світла габаритних ліхтарів, що вдавалося розрізнити крізь завірюху, то був «Øveraasen». Наразі нічого іншого на смугах не могло бути. Старший зміни примружився, вдивляючись у розкошлане снігове місиво, що наповнювало простір між залою управління повітряним трафіком і льотним полем. Раптом у Ґастона щось наче клацнуло в голові. У роті з’явився металічний присмак, а шкіру пробрало мурашками. Як Ноель Леґрас хвилину тому відчув, що перетнув смугу 04L-22R, не зауваживши її, так і Ґастон Лем’єр на підсвідомому рівні несподівано осягнув, що помічений ним транспортний засіб знаходиться не там, де слід. Лем’єр стільки разів спостерігав летовище з диспетчерської вишки, з того самого місця, де він зараз стояв, що міг оцінити місцезнаходження снігоочисника, не бачачи аеропорту та руліжних доріжок. Через мерехтіння сніжинок Ґастон не міг сказати точно, де знаходиться «Øveraasen» (сніг спотворював відчуття відстані), але готовий був закластися, що той не на 04L-22R.