Три листки за вікном, стр. 155

— Пішла! Пішла! — крикнув, наче каркнув, він. Шкапа неохоче звела голову, кавкнула, ніби спробувала заіржати, а не змогла, тоді повільно й розбито почвалала по вулиці геть. Хиталася, немов п'яна, а сніг заряхтів із неба ще густіший. Покривав цілий світ, а в ньому живе й неживе. Очищав його й омолоджував. Білив усе чорне на землі і так готував пришестя новому дневі. Той уже був у дорозі, і перша відчула це шкапа, яка раптом зупинилася й голосно заіржала на білій і порожній вулиці, ніби до неї й справді поверталася молодість. З її очей потекли каламутні сльози, а тіло дрібно затремтіло.

Житомир — Київ

1968–1981