Шукач [Стрілець]. Темна вежа I, стр. 3

Якщо й існує така історія, що могла б позмагатися з «Протистоянням» в уяві читачів Кінга, то, мабуть, це оповідь про Роланда Дескейна та його пошуки Темної вежі. І тут — чорт забирай! — я знову зробив те саме.

Тільки насправді я цього не робив і хочу, аби ви це знали. А ще я хочу, щоб ви знали, що ж я все-таки зробив і чому. Можливо, вас це не обходить, але для мене це дуже важливо, і тому ця передмова — виняток (сподіваюся) з кінгівського критерію дурні.

По-перше, нагадую, що рукопис «Протистояння» зазнав великих купюр, і не через редагування, а через фінанси. (До списку обмежень також додалося переплітання, але я навіть не хочу про це згадувати.) Наприкінці вісімдесятих я поновив виправлені розділи попереднього рукопису. А ще відредагував твір повністю, загалом для того, щоби визнати факт епідемії СНІДу, яка в період між першим виданням «Протистояння» і виходом у світ переробленого варіанта через вісім чи дев'ять років пережила розквіт (якщо це правильне слово). У книзі, що стала результатом цієї праці, було на сто тисяч слів більше, ніж у початковому томі.

У випадку «Стрільця» том оригіналу був тонким, а додатковий матеріал у цій версії становить усього лише тридцять п'ять сторінок, тобто приблизно дев'ять тисяч слів. Якщо ви читали «Стрільця» раніше, то знайдете тут лише дві-три повністю нові сцени. Звісно, борці за чистоту «Темної вежі» (і таких навдивовижу чимало — пошукайте-но в Інтернеті) перечитають книгу знову, і більшість із них, імовірно, зробить це як із цікавістю, так і з роздратуванням. Я розумію їхні почуття, але мушу сказати, що вони хвилюють мене менше, ніж читачі, що ніколи раніше не зустрічалися із Роландом та його ка-тет. [4]

Попри існування палких прихильників, історія Вежі менш відома серед моїх читачів, ніж «Протистояння». Інколи на літературних читаннях я прошу присутніх підняти руки, якщо вони читали один чи декілька моїх романів. Оскільки вони взагалі завдали собі клопоту прийти (часом для цього доводиться наймати няньку й заливати бензин у бак старого седана, що в обох випадках спричиняє додаткові труднощі і витрати), не дивно, що більшість із них піднімають руки. Тоді я прошу їх не опускати руки, якщо вони читали один або більше романів із циклу «Темна вежа». І щойно це прозвучить, як принаймні половина зали обов'язково опускає руки. Напрошується один висновок: незважаючи на те, що я витратив цілу купу часу, протягом тридцяти трьох років (із 1970 до 2003-го) пишучи ці книжки, порівняно мало людей їх читали. Але ті, хто читав, фанатіють від них, утім, як і я сам — у будь-якому разі, досить сильно люблю, бо ніколи не зміг би допустити, аби Роланд потрапив у вигнання — жалюгідний притулок для нереалізованих персонажів (згадайте Чосерових пілігримів на шляху до Кентербері або людей із незакінченого останнього роману Чарльза Діккенса, «Таємниця Едвіна Друда»).

Гадаю, я завжди припускав (десь глибоко у підсвідомості, бо не можу пригадати, щоб думав про це свідомо), що в мене буде час завершити роботу, що, мабуть, Господь у призначений час навіть надішле мені телеграму-співуна: «Тра-та-та-та, тра-та-жу, / До роботи, Стівене, / Закінчуй вже Вежу». І щось таке сталося насправді, я знову став до роботи, тільки спонукала мене не співуча телеграма, а вкрай близький контакт із міні-фургоном «Плімут». Якби автомобіль, що збив мене того дня, виявився трохи більшим чи удар — точнішим, то був би шанс для плакальників, «будь ласка, не треба квітів, родина Кінгів дякує вам за співчуття». І Роландові пошуки пригод навіки залишилися б незавершеними, принаймні в моєму виконанні.

Хай там як, 2001 року (на цей час я вже трохи почав оклигувати) я вирішив, що настав час закінчити історію Роланда. І, відклавши все інше вбік, з головою поринув у роботу над останніми трьома книгами. Та, як завше, робив це не так для читачів, які вимагали книжок, як для себе самого.

І хоч останні два томи ще чекають на виправлення, поки я пишу ці рядки взимку 2003-го, самі книжки були закінчені минулого літа. У проміжку між роботою редакторів над п'ятим («Вовки Кальї») та шостим («Пісня Сюзанни») томами я вирішив, Що час повернутися до початку і взятися до остаточного редагування всього циклу. Чому так? Бо ці сім томів насправді ніколи не були окремими історіями, а становили розділи одного довгого роману під назвою «Темна вежа», і початок не був узгоджений із кінцем.

Мій спосіб переробки за багато років не зазнав особливих змін. Я знаю, що є письменники, які роблять це в процесі написання, але мій метод критики завжди полягав у тому, щоб зануритися в сюжет і просуватися якнайшвидше, стежачи за тим, щоб лезо висловлювання завжди залишалося якомога гострішим (для цього ним треба весь час користуватися), і намагатися випередити найпідступнішого ворога романіста — сумнів. Коли озираєшся назад, постає надто багато питань. Наскільки достовірні мої персонажі? Наскільки цікава ця історія? Справді-бо, вона гарна? Комусь вона буде потрібною? А мені самому вона потрібна?

Коли перша, чорнова версія роману готова, я відкладаю її такою, як є, щоби визріла. Через деякий час — за півроку, рік чи два роки (насправді це не має значення), — я можу до неї повернутися з холоднокровнішим підходом (але так само з любов'ю) і вже тоді починати редагувати. Кожна книга циклу Вежі перероблювалася як окремий твір, я ніколи не сприймав свою працю як ціле, поки не закінчив том сьомий — «Темну вежу».

Переглянувши перший том, який ви зараз тримаєте в руках, я зрозумів три прості істини. По-перше, «Стрільця» написала дуже молода людина і в ньому є всі проблеми, притаманні книгам дуже молодих людей. По-друге, він ряснів купою помилок і невдалих місць, особливо у світлі наступних томів. [5] По-третє, «Стрілець» навіть звучав не так, як наступні книги, — чесно кажучи, його було досить важко читати. Надто часто я ловив себе на тому, що вибачаюся за це і кажу людям: трохи терпіння й історія зазвучить на повну силу у «Видобуванні трьох», от побачите.

В одному місці «Стрільця» Роланд описується як людина, що в номерах готелів завжди вирівнює картини, які висять криво. Я й сам такий, і до певної міри саме в цьому й полягає сенс переписування: вирівняти картини, почистити порохотягом підлогу, до блиску вишарувати унітази. В ході цього редагування я виконав чимало господарської роботи й мав шанс зробити те, що будь-який автор хоче зробити зі своїм твором, коли той закінчений, але ще потребує остаточного шліфування й полірування, для того, щоби навести у ньому лад. Щойно ви дізнаєтесь, чим усе закінчиться, як у вас виникає обов'язок перед потенційним читачем — і перед самим собою — повернутися назад і привести все до ладу. Саме це я й спробував зараз зробити, звісно, дбаючи про те, аби жодне доповнення, жодна зміна не видали таємниць останніх трьох романів циклу, таємниць, які я у деяких випадках терпляче приховував протягом тридцяти років.

Перш ніж закінчити свою передмову, мушу сказати кілька слів про молодого чоловіка, який наважився написати цю книгу. Той юнак відвідував забагато семінарів з літературної творчості і надто призвичаївся до ідей, які ці семінари пропагували: письменник пише для інших, а не для себе; мова важливіша, ніж сюжет; невизначеність краща за простоту і зрозумілість, бо вони зазвичай є ознакою недалекого письменника-букваліста. В результаті я геть не здивувався з того, що в дебютній появі Роланда побачив величезну претензію (не кажучи вже про тисячі нікому не потрібних прислівників). Я викинув стільки порожньої балаканини, скільки зміг, і не шкодую про жоден вирізаний шматок. У інших місцях (ними неодмінно виявлялися фрагменти, у яких мене захоплював сюжет і спокуса забути ідеї, запозичені з письменницького семінару, була надто великою) я мав змогу залишити письмо таким, яким воно є, якщо не брати до уваги звичайних правок, які робить кожен автор. Як я вже зазначав у іншому контексті, тільки у Господа Бога все виходить з першого разу.

вернуться

4

Пов'язані долею. (Прим, автора.)

вернуться

5

Гадаю, тут можна навести один дуже красномовний приклад. У попередньому виданні «Стрільця» Фарсон — назва містечка. У подальших томах це слово чомусь стало прізвищем людини: повстанця Джона Фарсона, який спланував падіння Гілеада, міста-держави, де Роланд провів дитинство. (Прим, автора.)