Кали-юга (СИ), стр. 41

Лео повернувся в бліндаж. Топтався на місці, дивився, не бачачи. Укриття. Житло. Дім. Колишній дім… Щось привернуло його увагу. Лео зробив крок у кут, підняв те, що не помітили вбивці.

Проморгали? Не визнали гідним уваги?

Лео вийшов назовні, присів на край траншеї. Звісив ноги, примружився на сонце, що виглянуло з-за хмар. Пальці дбайливо гладили єдине, що залишили йому на згадку про Калину.

Шолом дублера.

частина третя

ПРОЄКТ «ШИВА»

1. ШИВА

Йому снився бик.

Бик ревів, бив задом, скакав цапом, намагаючись скинути сідока — не серйозно, а так, заради гри. Відчувати між ніг скажену гору м'язів було приємно. Така думка, якби її почув хтось зі сторони, віддавала еротикою, а може, паскудством, але Шиву більше не цікавила думка зі сторони — та хоч з усіх сторін світу! Він дав бику попустувати, потім огрів тварину тризубом плазом по могутньому стегну — й бик пішов по колу, заспокоюючись на ходу.

У колі проявилися материки, острови, затоки. Шива не здивувався — цей сон снився йому не вперше, й не вдесяте. Бик, родео, поїздка, земне коло — спочатку звик, а потім стало подобатися. Їздив би та їздив, до самого підйому.

Іноді йому здавалося, що перестань він їздити, поверни бика геть — і все в колі піде прахом. Уві сні так буває — ввижається казна-що, а ти й віриш.

Він рухався проти годинникової стрілки, пускаючи час назад. Коли бик зупинився, Шива вже знав, що це за день, місце, подія. Медкомісія, так. Зайти в минуле глибше йому не вдавалося — бик намертво вставав тут, наче вкопаний, наче до медкомісії у Шиви не було ніякого минулого.

Може, й не було.

Медкомісія його здивувала.

Радар не просив про переведення, не писав рапортів. Йому і в «Ребарях» — роті бригадного РЕБ-прикриття — прекрасно служилося. Колектив злагоджений, начальство в бригаді притомне. Але прийшов наказ — і ось, будь ласка.

На співбесіді смаглявий лупатий тип у формі без знаків розрізнення звертався до нього не за позивним, і навіть не за званням — на ім'я-по батькові: Мирослав Вікторович. Капітан Шияненко, позивний Радар, від такого відвик. Спочатку запитання були стандартні: вік, освіта, військова спеціальність, робота перед армією. Відповіді теж оригінальністю не вирізнялися: тридцять п'ять, інститут радіоелектроніки, спеціалізація на військовій кафедрі — РЕБ; айтішник, фріланс, більше по софту, але й по залізу траплялося… В армії з 2019-го. Доброволець. За фахом. Медаль «Захиснику Вітчизни», орден «За заслуги» III ступеня…

Можна подумати, в досьє все це не написано! Он, тека на столі лежить.

З якими системами РЕБ працювали? Буковель-AD, Анклав, Нота, Прометей-МФ5, Хортиця. Нові? Кракен, Плутон…

— З «Покровами» працювали?

— Ні.

— Нічого, освоїте. Агорафобією не страждаєте?

Тут і почалося. Клаустрофобія? Боязнь висоти? Плавати вмієте? Потонути боялися? Умію, не боявся. Сни, у яких ви літаєте? Кошмари? В підсумку лупатий, чорт би його забрав, кивнув без коментарів — і відправив Радара на медкомісію.

Медкомісію дев'ятнадцятого року, коли він заявився до військкомату, Радар добре пам'ятав. Скарги? Хронічні захворювання? Зір — норма. Зуби — як у коня. Струси мозку? Переломи, вивихи?

Придатний! У третій кабінет.

Зараз усе було інакше. Терапевт, хірург, кардіолог, окуліст, невропатолог — у кожного капітан Шияненко відбарабанив не менше як годину. Кардіограма, енцефалограма, МРТ, очне дно, аналізи… В космонавти його готують, чи що?!

Останнім був психолог. У тестах Роршаха капітан вгледів метелика, ядерний вибух, літак, що падає, та тризуб. Психолог до упору тримав poker face. Психом його визнав? Чи це професійна деформація?

Яка різниця, якщо придатний.

Бик рушив за годинниковою стрілкою, повертаючись у сьогодення.

Шива не підганяв його, насолоджуючись кожною хвилиною відпочинку. Спогади — таким був зараз його відпочинок на ім'я «сон». Навіть якщо йому доступний найкоротший фрагмент спогадів, недогризок пам'яті, накопиченої за все життя, — це краще, ніж нічого.

Набагато краще.

Процесорний блок був захований у чорний броньований корпус. Параметри оперативки та процесорів вражали. Пів дюжини хард-драйвів і відеокарт. Серйозне залізо, на такому Радар ще не працював. Ні, вже не Радар — Шива. Новий позивний йому дали, не цікавлячись думкою капітана з цього приводу.

Шива — це ж, начебто, індійський бог? Громовержець? Ах, не громовержець! Гаразд, потім розповісте. Інструкція? Шолом ВР? Навіщо? Я не дроновод, я ребар… От навіть як?

Ну, з богом!

Проігнорувавши тестовий і пасивний режими, Шива без вагань увімкнув інтерактив. Хотілося оцінити, так би мовити, повною мірою.

В очах зарябило. Реальність розсипалася, немов пазл із перекинутої коробки — ні, два пазли: зображення з камер і комп'ютерна карта. Запаморочилося в голові, до горла підкотив кислий клубок. Борючись із нападом нудоти, капітан потягнувся до налаштувань. Коригування не знадобилося, його випередили. Зображення з камер і карта наклалися одне на одне, злилися в єдине ціле, набувши об'єму та глибини.

Оперативний район оборони. Акуратні позначки — позиції ППО, артилерії, РЕБ. Взводні та ротні опорники. Складки рельєфу. Лаконічні пояснювальні написи.

— Ласкаво просимо, мій пане.

Чоловічий баритон. Штучний інтелект комплексу. Про всяк випадок Шияненко перепитав:

— Ти — ШІ?

— Плюс, мій пане. До ваших послуг. Насмілюся запропонувати вам короткий огляд можливостей комплексу. Якщо знадобиться допомога в управлінні, будь-які підказки…

— Як тебе називати? — перервав капітан базіку.

— У мене немає імені, пане. Якщо ви зволите…

— Допомога, підказки… Хінти, словом. Я зватиму тебе Хінт!

Про те, що це ще й скорочення від «Хрінов Інтелект», капітан промовчав.

— Дякую, пане. Зафіксовано голосове ім'я: Хінт.

— Давай огляд можливостей. Тільки коротко та до пуття!

— Плюс, пане. Для повного розкриття потенціалу комплексу є можливість підключення до системи «Покрова» як локального кластера…

— …Тришула, тризуб Шиви, символізує потрійну сутність самого Шиви: руйнування, творення та збереження…

Тризуб? Правильний символ, наш.

На лікнеп з індуїзму капітан напросився сам. Руйнування, творення та збереження? Епічно. Цим Шива, в минулому Радар, і займався: глушив ворожі канали зв'язку, саджаючи кацапські безпілотники та збиваючи з курсу ракети, створював на своїй ділянці локальну систему захисту — і зберігав тим самим людей і техніку.

Зараз, отримавши нові можливості, він із захопленням переміщував і комбінував засоби РЕБ — від окопних до найпотужніших — формуючи непроникний радіокупол. «Покрова» давали змогу інтегрувати все в єдину систему, заразом забезпечуючи даними далекої розвідки в режимі реального часу. З кожним разом Шива все успішніше відбивав ворожі атаки…

Тренування, розумів він. Як поведе себе нова система в реальних бойових умовах? Терміни підтискали — капітану довели це відкритим текстом, та й повітря в навчальному центрі буквально дзвеніло від напруги.

Його напарниця, старший солдат Наталя Бугай — двадцяти трьох років, пів року в ЗСУ — була тричі Бугай: за прізвищем, за позивним і за життям. Могутня діваха, кров із молоком, гроза тренажерів. У Шиву вона була таємно закохана з першого погляду: торкнеться рукавом — рум'янець на всю щоку. Часом капітан подумував відповісти їй взаємністю, але зупиняв себе — бентежила різниця у віці.