Злата (СИ), стр. 2
- Звичайно, ж ні! Бачиш, який сумний? - жартівливо підчепив Гаспара незнайомець.
На що у відповідь той замахнувся. Алекс ухилився і вони, розсміявшись, знову обнялися, поплескавши один
одного по спині.
Щось знайоме було в цій людині. Я бачила його зі спини і не могла зрозуміти, кого він мені нагадує.
Я прожила тут багато років, не дивно, що ми могли з ним зустрітися. Тим більше, що він колишній студент
Університету Барселони, де колись навчалася і я. Правда всього лише півтора курсу. Хоча судячи з його одягу і
автомобілю, він обертався у вищому світі.
- До речі, дозволь, нарешті, представити тебе своїй нареченій!- гордовито сказав Гаспар і вказав в мою
сторону.
- Ну, ходімо, ходімо! – і той ступив до мене, потираючи руки.
Але Гаспар зупинив його, грюкнувши по плечу:
-Е-е-е, а ти нас ні з ким познайомити не збираєшся?!..- він кивком голови вказав на красиву блондинку, яка
тільки що вийшла з авто друга.
О, як мило! Здається, він зовсім забув про свою супутницю. Виходячи з цього, я зробила висновок: Алекс той
ще бабій. Для нього ця дівчина чергова іграшка! Мені він не сподобався вже зараз.
Втрьох вони подалися в мій бік.
Я непомітно поглянула на своє вбрання, перевіряючи чи все в порядку.
Гаспар підійшов перший, і радісно посміхаючись, владно обійняв мене за талію.
- Дозвольте вам відрекомендувати, дон Ескалант, мою кохану наречену - сеньйориту Злату Бронських!-
урочисто вимовив він.
У цей момент мій слух обпік пекельний вогонь. О, ні! Не може бути!..
Я здригнулася і навіть трохи хитнулась, мало не впавши.
- Тільки не здумай знову пускати в хід свої замашки Дон Жуана! – тим часом продовжував жартувати Гаспар,
який нічого не підозрював.
Мій різкий погляд впився в обличчя, яке спливало в моїх снах протягом трьох років.
3
Так. Безсумнівно, це він. Чоловік, який власноруч зробив першу сходинку моєї драбини лиха і болю. І він
виявився другом мого рятівника. Він – Віктор Олександр Ескалант. Алекс...
Він дивився на мене, повільно проводячи по обличчю звуженими чорними очима.
Мені стало погано, але я не подала виду. Всього лише пару секунд він вивчав зміни в моїй зовнішності, потім
знову подивився в очі і обпік презирством. Але пройшла ще мить, і його обличчя виражало абсолютну
байдужість.
Я опустила погляд.
Гаспар тим часом продовжував старанно жартувати в адресу свого друга. Так увійшов до смаку й навіть не
помітив, що його «близькі люди» не дотримувалися простої формальності при знайомстві: ні я, ні він не
подали руку один одному. Хоч в чому-то ж мені повинно було пощастити?!..
Зате блондинка, яку Віктор представив як Эллісу Мартін, все помітила і з неприхованою цікавістю
видивлялася на мене. Звичайно ж, вона прекрасно пам'ятала той страшний скандал. Тоді видання Мас-медіа
зірвали джек-пот, перемиваючи мені кісточки! В цій країні мені б не допомогла зміна прізвища. Хіба тільки
пластична хірургія...
- ... так ось, як бачиш, пошкоджено колесо... - десь далеко лунав радісний голос Гаспара.
Вони про щось говорили, але я не могла розібрати слів. Мені було дуже гидко. Нудота підступала до горла.
Хотілося плакати. Але я не могла дозволити собі таку розкіш. В голові тільки одна думка гуркотіла ритмом
відчаю: «Чому?!».
Наче в тумані я почала усвідомлювати, що Гаспар беручи мене за руку, садовить в автомобіль Ескаланта.
Поступово до мене почало доходити, що він запропонував допомогу Гаспару в прибутті додому.
Він його друг. Його близький друг. Людина, яка очорнила моє життя - вірний друг тому, хто намагається його
хоч якось повернути в колір.
Я крадькома глянула на свого нареченого.
Він був щиро щасливий, просто світився від задоволення спілкуватися зі своїм старим товаришем. Ніжно
стискаючи мою крижану руку, він і не підозрював, що його друг - це той чоловік, ім'я якого він намагається у
мене вивідати купу часу.
Чи варто називати його тепер?..
З неймовірним зусиллям я зважилася подивитися на одного зі своїх мучителів. Він впевнено сидів у своїх
рухомих апартаментах, розчулено посміхаючись і повністю ігноруючи мій погляд і мене в цілому.
Ні, говорити я не буду. Адже це поставить Гаспара перед тяжким вибором. Він дуже чекав зустрічі з ним,
тішився, сподівався і раптом...
Ні за що не зроблю цього! Нехай все залишається в таємниці.
Я відвернулася до пейзажу вулиць Барселони, що пропливали мимо.
Блондинка продовжувала свердлити мене поглядом і це дратувало. Колишня Злата не стала б терпіти подібне,
але тепер, я байдужа до таких витівок. Життя навчило.
- Так, звичайно! Ми також збираємося бути там!- радісно вигукнув Гаспар і повернув мене на землю. – Після
візиту до тітки Злати, ми одразу поїдемо на бал.
- Чудово, друже! Думаю, там ми і договоримо! – блондинка самовдоволено захихотіла, коли Ескалант
притягнув її до себе і поцілував у губи.
4
Яка вульгарність!
Я мимоволі знову подивилася на нього. На цей раз він дивився прямо на мене. Мої очі виражали лише огиду і
презирство. Не знаю чого більше. Погляд мерзотника виблискував злістю. Він ненавидів мене.
Як би сильно я не намагалася, але думки все також дуже легко поверталися до минулих подій життя. Серце в
грудях стискалося від болю.
Коли ж все почалося? Цікаво, яким саме ранком я прокинулася, навіть не підозрюючи, наскільки моє життя
незабаром змінитися?..
Я прикрила очі і знехотя, віддалася спогадам. Намагалась пригадати, чи радше, визначити, який саме день став
переломним у моєму житті...
Розділ 1
Дочка політика
Рідний дім.
Східна Європа. П'ять років тому.
З моменту мого народження і по цей день, мені дарують материнську любов два серця. Кожен у своєму світі.
Одне належить моїй мамі, а друге – її рідній сестрі.
Двадцять п'ять років тому, дві юні іспанки приїхали до чужої країни студентками по обміну. Одна з них
зустріла молодого аспіранта, закохалася і більше не