Відродження, стр. 34

— Аж настільки, щоб вона могла онукам показати? Правда чи що?

— Ну, — сказав він. — Ні.

— А скільки?

— Два роки. Плюс-мінус.

— А на той час ви вже будете далеко.

— Авжеж. А ті знімки, які справді мають значення… — Він постукав себе по скроні. — Вони тут. У нас усіх. Ти не згоден?

— Але… Преподобний Джейкобзе…

І враз на одну мить у його рисах проступила людина, яка читала Кошмарну проповідь, у ті давні часи, коли ЛБДж [72] був президентом.

— Будь ласка, не називай мене так. Простого старого «Ден» вистачить. Бо це те, ким я є тепер. Ден, Людина — Портрет блискавкою. Або Чарлі, якщо тобі так зручніше.

— Але вона розвернулася. Дівчина на полотні, вона розвернулася на сто вісімдесят градусів.

— Звичайний трюк проекції рухомих картинок. — Але, кажучи це, він відвів погляд. Потім знову подивився на мене. — Джеймі, ти хочеш, щоб тобі стало краще?

— Мені вже краще. Мабуть, ця зараза з тих, які минають за добу.

— Це не зараза, що минає за добу, це грип, і якщо ти спробуєш піти звідси на автовокзал, то до півдня він накриє тебе знову з повною силою. А залишишся тут — тоді так, думаю, за кілька днів тобі поліпшає. Але я мав на увазі не грип.

— Я в порядку, — сказав я, однак тепер настала моя черга відводити погляд. Що змусило мої очі знову рівнятися на середину, то це маленький коричневий флакончик. Він тримав його за ложку й погойдував на тоненькому срібному ланцюжку, немов амулет гіпнотизера. Я потягнувся рукою. Він відставив флакончик убік.

— І давно ти вживаєш?

— Героїн? Десь із три роки. — Шість насправді. — Я на мотоциклі потрапив в аварію. Розтрощив к бісовій матері собі стегно й ногу. Мені давали морфій…

— Авжеж.

— …а потім перевели на кодеїн. То було паскудно, тому я почав доганятися сиропом від кашлю. Терпінгідрат. Чули про нього?

— Смієшся? У ярмаркових колах його називають казенним джином.

— Нога зрослася, але не так, як слід. А потім… я грав у гурті, який називався «Рокери з Андерсонвіля», а може, вони вже тоді поміняли назву на «Гігантів з Джорджії»… один чувак дав на пробу «Тасіонекс» [73]. У плані знеболювання то був великий крок у правильному напрямку. Слухайте, ви правда хочете про все це чути?

— Цілком і повністю.

Я знизав плечима, так, наче це не мало для мене особливого значення, проте насправді вилити душу було полегшенням. До того дня в «баундері» Джейкобза я ніколи цього не робив. У гуртах, де я грав, усі тільки пересмикували плечима й відводили погляди. Головне було, щоб ти не прогулював роботу й пам’ятав акорди до «Опівнічної години» — а це, повірте мені, не ядерна фізика.

— Це теж сироп від кашлю. Сильніший за терпінгідрат, але тільки якщо знаєш, як добути з нього те, що треба. Для цього до шийки флакона прив’язуєш мотузку і крутиш ним, як скажений. Відцентрова сила розділяє сироп на три шари. Те, що треба, — гідрокодон, — посередині. Щоб його висмоктати, береш соломинку.

— Чарівно.

«Та не дуже», — подумав я.

— Але біль ніяк не вщухав, і через якийсь час я знову підсів на морфій. А тоді відкрив для себе, що героїн діє так само, а коштує вдвічі дешевше. — Я всміхнувся. — Існує щось типу фондового ринку наркоти. Коли геть усі перейшли на крек, герич різко впав у ціні.

— Як на мене, твоя нога в порядку, — м’яко зауважив він. — На ній великий шрам, і м’язів тобі, видно, трохи вирізали, але не дуже багато. Якийсь лікар добряче над тобою попрацював.

— Ходити я можу, так. Але ви спробуйте вистояти на нозі, в якій повно металевих затискачів і гвинтів, три години за вечір, під гарячими прожекторами та з дев’ятифунтовою гітарою на плечі. Можете скільки завгодно читати лекції, ви мене підібрали, коли я впав, і, мабуть, я перед вами в боргу, але не розказуйте мені про біль. Ніхто про нього не знає, поки не відчує на власній шкурі.

Джейкобз кивнув.

— Мені довелося зазнати… втрат… тому я можу тебе зрозуміти. Але є одна річ, про яку ти, я певен, і сам знаєш, глибоко в душі. Насправді болить твій мозок, а звинувачує в цьому ногу. Мозок — він такий, лукавий.

Він поклав пляшечку назад у кишеню (я провів її поглядом з глибоким розчаруванням) і нахилився вперед, дивлячись мені просто в очі.

— Але я вважаю, що можу тебе вилікувати за допомогою електрики. Гарантій жодних, і лікування може не усунути твого ментального потягу назавжди, але я вірю у свою здатність дати тобі те, що футболісти називають «простір для бігу».

— Напевно, вилікуєте мене так, як колись Конні. Коли хлопець шмагнув його лижною палицею.

На обличчі Джейкобза з’явився здивований вираз, і він розміявся.

— Ти пам’ятаєш.

— Звісно! Хіба я міг забути? — А ще я пам’ятав, як Кон відмовився йти зі мною до Джейкобза після Кошмарної проповіді. То було не зовсім так, як Петро зрікся Ісуса, але десь приблизно те саме.

— У найліпшому разі сумнівне зцілення, Джеймі. Більше схоже було на ефект плацебо. А тобі я пропоную справжнє зцілення, таке, що закоротить болючий процес відмови від наркотика. Принаймні я в це вірю.

— Ну звісно, це ваша робота, таке казати.

— Ти судиш мене за моєю ярмарковою личиною. Але, Джеймі, це тільки машкара, не більше. Коли я знімаю свій костюм і не заробляю на життя, то стараюся казати правду. По суті, я, й коли працюю, здебільшого кажу правду. Та фотографія справді вражатиме друзів міс Кеті Морз.

— Ага, — кивнув я. — Років зо два. Плюс-мінус.

— Перестань ухилятися й відповідай на моє запитання. Ти хочеш вилікуватися?

І тут на згадку мені спав постскриптум записки, яку Келлі Ван Дорн просунув мені під двері. «Загримиш у тюрму за рік, якщо не зав’яжеш, — написав він. — Та й то в найкращому випадку, як пощастить».

— Три роки тому я був зіскочив. — Типу правда, хоча я тоді був на «марихуановій замісній терапії» [74]. — Зробив усе за правилами, пережив і трясцю, і потіння, і дристачку. Нога боліла так сильно, що я й шкандибати не міг. Там якийсь нерв пошкоджено.

— Думаю, я й цьому можу зарадити.

— Хто ви такий, якийсь чудотворець? Ви хочете, щоб у це я повірив?

Доти Джейкобз сидів на килимку біля ліжка. Однак підвівся.

— Поки що досить. Тобі треба спати. До одужання ще далека дорога.

— Тоді дайте мені щось помічне.

Він без зайвих суперечок дав мені «ліки», і вони допомогли. Та тільки цього було замало. До 1992-го реальна поміч приходила у вигляді голки. Інших варіантів не було. Над цим лайном не можна махнути чарівною паличкою і просто змусити його зникнути.

Принаймні я так вважав.

* * * * *

Я провів у його «баундері» найкращу частину тижня: жив на супі, сендвічах і назальному прийомі доз героїну, яких вистачало хіба що на те, аби тримати на припоні найгірші напади трясці. Він приніс мою гітару й сумку. У ній я тримав запас своїх винтових причандалів, але коли пошукав (то було на другий вечір, коли він обробляв юрбу в наметі «Портретів блискавкою»), то набору там не було. Я благав його повернути, а ще дати героїну, щоб я міг зварити й ширнутися.

— Ні, — сказав Джейкобз. — Якщо ти хочеш у вену…

— Я лише під шкіру, і все!

Він змірив мене поглядом, який промовляв «Та ну».

— Якщо ти хочеш це зробити, то муситимеш сам знайти необхідне приладдя. Не відчуватимеш себе в силах зробити це сьогодні ввечері, то завтра зможеш, а в такому місці, я певен, знайдеш усе завиграшки. Та тільки сюди більше не повертайся.

— А коли я отримаю те так зване чудодійне лікування?

— Коли зміцнієш достатньо, щоб витримати невеличкі електричні імпульси в лобну частку.

У мене все похололо всередині. Я звісив ноги з його ліжка (сам він спав на висувній канапі) й спостерігав, як він знімає з себе концертний одяг, дбайливо вішає його в шафу і натомість одягає просту білу піжаму, схожу на ту, що її міг би вдягти в одиночній палаті пацієнт психіатричної лікарні, де розгортається дія фільму жаху. Часом я замислювався, а чи, бува, не місце йому в психушці — і не тому, що він провадив ярмаркове шоу див. Іноді (особливо коли він заводив свою пісню про цілющі властивості електрики) у нього в очах з’являвся не зовсім нормальний вираз. Десь приблизно такий самий вигляд він мав, коли завдяки проповіді позбавив себе роботи в Гарлоу.

вернуться

72

Ліндон Бейнз Джонсон, 36-й президент США.

вернуться

73

Аналог вікодину, сильнодійного знеболювального від кашлю.

вернуться

74

Аналогія з метадоновою замісною терапією, але для алкозалежних.