Жорстоке небо, стр. 28

– Так.

Обоє чудово знали, про що йдеться.

– І що? – звів брову Захарович.

Авер’янов картинно примовк.

Секунда… дві… п’ять… десять… Мовчанка ставала нестерпною.

За чверть хвилини Рева озвався, ретельно добираючи слова, так, наче остерігався, що їх підслуховують:

– Ти думаєш, що це могло… – він принишк, підшуковуючи, чим замінити дієслово «спричинити». – Могло вплинути на… – Анатолій відчув, як нутрощі обкладає кригою, і не договорив. Він гарячково намагався пригадати, що такого було у звіті Родіона Столяра. Так, у пам’яті зринули нюанси – чи то з паливним насосом, чи то з теплообмінником паливної системи, але нічого – абсолютно нічого! – що могло б призвести до катастрофи. Столяр був затятим перфекціоністом, готовим розстріляти весь конструкторський відділ, якщо під час тестових польотів показники паливної економічності виходили на 0,5 % нижчі за розрахункові. Рева спробував пригадати, що ще фігурувало у звіті… Заважала хмільна імла в голові.

Авер’янов відказав так само незрозуміло:

– Я гадаю, Захаровичу, така ймовірність є, – Григорію раптом стало немислимо жарко. Дико захотілось підняти руку й відтягнути комір теплого гольфа тілесного кольору, але, як і Анатолій незадовго до цього, він стримався, не показуючи співрозмовнику, що його щось турбує. – Поки не розшифрують «чорні скриньки», напевно сказати не можна.

– Їх уже знайшли?

– Навіть не починали. Наразі загасили пожежу і працюють над загиблими.

– Хоча яка різниця? – прогугнявив Рева. – Все одно раніше чи пізніше відшукають, – він думав про те, що цей бісовий день перетворився на американські гірки – вгору-вниз, вгору-вниз, то спокій і полегкість, то багряний відчай і лоскітливе відчуття вільного падіння в бездонну прірву. – Гришо, але Столяр помилявся! – несподівано вигукнув чоловік. – Ми ж провели випробування.

Авер’янов ворухнув плечима і закотив очі, мовляв, ти ж знаєш, як ми їх проводили. У цю мить йому прийшло повідомлення від Шафіна:

«Я в літаку. За кілька хвилин злітаємо».

– Французи чіплятимуться за будь-що, щоб перекласти частину відповідальності на когось іншого. Але нічого не станеться, якщо ми перші побачимо результати розшифрування самописців, – «…або зробимо так, щоб їх не побачив ніхто». Завершальну частину фрази Григорій озвучив лише подумки. – Я відправив Шафіна до Франції. Неофіційно.

– Що? – спершу Реві здалося, що йому приверзлося. Чоловік припинив думати про звіт Столяра чотирирічної давнини. Він не має, просто не може мати нічого спільного з тим, що сталося в аеропорту Париж-Північ.

Григорій відкотив рукав гольфа і зиркнув на годинник:

– На цей момент літак із Дем’яном на борту відчалює від VIP-термінала в Борисполі і за хвилину вирушить до Парижа.

Роздувши ніздрі, Рева не зводив очей зі співрозмовника. Бунт?

Анатолій достеменно знав про Дем’яна Шафіна три речі: перше – він єврей, друге – він украй хріновий спеціаліст із напрочуд примітивним уявленням про основи конструювання літаків, і третє – він на 100 % людина Авер’янова. Чого Рева не знав, так це того, звідкіля Шафін узявся. У резюме, перераховуючи попередні місця роботи, Дем’ян вказав із десяток фінансових корпорацій, зареєстрованих у вельми екзотичних місцях, настільки екзотичних, що для того, щоб знайти окремі з них на глобусі, Анатолію довелося скористатися лупою. На той час, коли Дем’ян Шафін влаштовувався на посаду віце-президента з фінансів та економіки ДП «Аронов», більшість зазначених фірм припинили своє функціонування. Рева не полінувався і перевірив три з них. Жодної не було, як не було можливості з’ясувати, чи існували вони насправді. Одна з компаній була зареєстрована в Луанді, столиці Анголи. Нібито постачала труби й обладнання для прокладання труб з України для американської компанії «Oceaneering», що займалась видобутком нафти біля узбережжя Анголи. Анатолій зв’язався з представництвом «UniCredit Bank», котре через німецький «Bayerische Hypo-and Vereinsbank» надавало допомогу АНТК ім. Аронова під час здійснення фінансових операцій у Європі, і лише заради інтересу поцікавився, які документи потрібні для проведення грошового переказу в Луанду, Ангола. На що йому відповіли, що «UniCredit Bank» не співпрацює з низкою країн, серед яких, зокрема, й Ангола, через те, що ці країни підозрюють у потуранні тероризму, торгівлі людьми та зброєю. Втім, Анатолій мусив визнати, що свою справу Шафін знав. Він у найкоротші терміни міг переказати, конвертувати, перетворити на готівку будь-яку суму, незалежно від того, звідки її надіслано чи куди потрібно відправити. Коли серед твоїх постійних клієнтів – Куба, Іран та Північна Корея, людина на кшталт Дем’яна Шафіна стає незамінною.

Рева припускав, що Шафін та Авер’янов здибалися саме в Анголі або на переговорах, пов’язаних із постачанням запчастин і ремонтом ангольських військових транспортників, адже Дем’ян Шафін уперше з’явився в офісі АНТК ім. Аронова невдовзі після того, як Авер’янов повернувся з останнього відрядження до Луанди. Весь транспортний авіапарк армії Анголи складався із застарілих літаків «АР-24» та «АР-72», виготовлених АНТК ім. Аронова за часів Радянського Союзу. До 2002 року, коли в Анголі нарешті закінчилася 27-річна громадянська війна, їх активно експлуатували урядові війська, а тому вони потребували обслуговування. Нові літаки Ангола не купувала, зате постійно ремонтувала й оновлювала старі.

Але якийсь стосунок може мати Шафін до розслідування катастрофи їхнього літака?

– Якого біса він там робитиме? – не приховував здивування Анатолій Захарович. – І чому Шафін?! Цей йолоп не відрізнить штурвал від віника!

Авер’янов провів пальцями по хвилястому волоссю. «Старому шістдесят два, либонь, щонайменше сорок із них він пропрацював в авіації. Невже не розуміє?…»

– Бо проблема, яку нам, можливо, доведеться вирішувати, не технічного характеру, – перший віце-президент помовчав і додав: – Через це я не відправив Дем’яна нашим власним бортом з Гостомеля, [51] а замовив чартер у «Скай Дрім». Не хочу, щоб хтось у Парижі побачив літак у лівреї «Aronov Airlines» до того, як від нашого концерну прибуде офіційний представник, що братиме участь у розслідуванні.

Очі Анатолія покруглішали. «Це не бунт, – подумав він, – це п’яний дебош».

– Гришо, ти перепив, – якби в голосі Авер’янова було хоч трохи менше серйозності, Реву насмішив би дитячий потяг до конспірації. Проте кутики губ лишались опущеними. Він чогось не знав або не розумів (що значно гірше), і це стримувало бажання висміяти Григорія. – Я тебе не впізнаю. Ти зараз говориш і поводишся так, наче тобі чорти насрали в голову.

Авер’янов слабко посміхнувся, піднявши над рядом пожовтілих зубів припухлу губу. Вперше від початку розмови він розслабився. Критичну точку пройдено. Григорій боявся, що Рева, почувши про Шафіна, почне верещати й лаятися через те, що хтось, не порадившись з Його Величністю, наважився відправити людину на місце катастрофи, а відтак відмовиться оплачувати чартер. Між ДП «Аронов» та компанією «Скай Дрім» існувала домовленість про співпрацю, представники авіабудівного холдингу часто користувались послугами чартерного перевізника, коли не було необхідності «ганяти» за кордон значно більший за «Gulfstream G150» [52] чи «Hawker 800 XPi» «ААРОН 44» власного виробництва. Проблема була не в грошах: Григорій страшився розголосу. Якби Рева відмовився, Авер’янов і Шафін знайшли б кошти, щоб оплатити рахунок, проте відмова ДП «Аронов» оплачувати переліт, замовлений одним із директорів, наробила б галасу, що за нинішніх обставин є вкрай небажаним. Дем’ян повинен злітати до Франції так, щоб про це знало якомога менше людей, або хоча б так, щоб якомога менше знало про те, що він – з ДП «Аронов».

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.


Конец ознакомительного фрагмента