На Зеландію!, стр. 41

На форумі (www.nzukrainians.org/webapps/site/82049/168071/chat/forum.html) надибав кілька тем, що стосувалися конкурсу «Win a Ukrainian Wife». Було приємно усвідомити, що не лише Притула з Кідруком переймаються через ту капость. Причому в обговоренні траплялися повідомлення не тільки з України, а й з Канади і Зеландії. Побіжно проглянувши теми, дізнався, що Наталя Пошивайло вже надсилала скаргу в Broadcasting Standards Authority. За тиждень перед тим у BSA надійшов офіційний протест від пана Адомайтіса, посла України, і ще один лист від представника Конгресу українців Канади. [46] Керівництво «The ROCK FM» було змушене реагувати, однак усе, що вони зробили, – це поміняли формулювання. За два чи три тижні до завершення конкурс перейменували з «Виграй дружину з України» на «Виграй незабутню подорож до України». Формально проблему розв’язали, проте суть розіграшу анітрохи не помінялася.

Я вперше почув про те, що назва конкурсу змінилася. Це стало для мене відкриттям. І тоді в голові зринула цікава ідея: пошукати інформацію про розіграш, Ґреґа та радіостанцію через новозеландський «Google» (www.google.com.nz). Річ у тім, що, запускаючи пошук в Україні (через www.google.com чи www.google.com.ua), ви автоматично даєте команду для «Google» у першу чергу передивлятися українські (або російські) сайти, навіть якщо ключове слово було англійським.

На початку березня українські ЗМІ розповсюдили інформацію про те, що Ґреґ Морґан нібито відмовився їхати в Україну. Підтвердження на англомовних ресурсах я не знайшов, тому повідомлення вважав підозрілим. Уже тоді припускав, що ініціаторами цих чуток стали організатори конкурсу. Вони запустили побрехеньку, щоб уникнути агресивної (але цілком адекватної) реакції українських чоловіків на появу товариша Морґана. Сумнівно, що рейтинг «The ROCK FM» піднявся б, якби хлопця, якого відправили на гульки в Україну, привезли назад у дерев’яному ящику, білих капцях і з унітазом на голові.

Саме через www.google.com.nz я довідався, що Ґреґ таки прилітав до України. Тільки замість Києва він відвідав Запоріжжя (летів через Донецьк). Чувак відпочив, порозважався і спокійно звалив назад до своїх кіз, овець і кислих виноградників. Проте цим справа не обмежилась. У себе вдома доблесний фермер дав інтерв’ю для газети «New Zealand Herald», у якому повідав, що «жінки в Україні дуже гарні, але тупі – з ними нема про що говорити», а коли журналіст запитав про чоловіків, розумашка Ґреґ чвакнув: «Жодної конкуренції – одні пиятики та алкоголіки». У той момент я забув про все на світі і хотів одного: зробити з тим вискочкою те, що Сергій Притула планував зобразити на наших плакатах…

У розділі «Контакти» сайту nzukrainians.org містилася форма, через яку можна було написати лист Об’єднанню українців і залишити власні координати для зворотного зв’язку. Я здогадувався, що мій лист, швидше за все, читатиме Наталя Пошивайло, та все ж на перших порах вирішив не звертатись ні до кого персонально.

Все ще перебуваючи під враженням статті з «New Zealand Herald», настрочив такого листа:

Добрий день!

Мене звати Макс Кідрук. Я український письменник і мандрівник. Пишу Вам через той дурнуватий конкурс «Win a Ukrainian Wife». Я слідкував за всіма перипетіями, що супроводжували це паскудство, і дуже радий, що завдяки втручанню посла України в Австралії та Новій Зеландії, а також завдяки Вашій активності новозеландці поміняли формулювання. Проте неприємні висловлювання Ґреґа Морґана, переможця, лишилися (зокрема його заява в пресі про те, що всі українські чоловіки є алкоголіками, а жінки красиві, але не вирізняються розумом).

Протягом останніх місяців українські ЗМІ, як друковані, так і ТБ, часто згадували про конкурс. Були статті в журналі «Корреспондент», найбільш тиражованій газеті «Факты» та інших виданнях, проте на офіційному рівні ніхто не відреагував. Серед громадськості також не було помітно хоч якої-небудь серйозної реакції. Україну на весь світ обізвали борделем, і майже всі змовчали.

Два місяці тому мій товариш, ведучий ранкового шоу «Підйом» на «Новому каналі» Сергій Притула, задумав здійснити акцію у відповідь. Метою цієї акції є не пошук дружини чи дівчини в Новій Зеландії – це було б надто банально і тупо, – а донесення до новозеландців інформації, що Україна – не бордель, причому максимально дохідливим способом, після якого, я сподіваюсь, у них щезне бажання проводити подібні конкурси. Для цього в Нову Зеландію направляється посланець, чию роль на себе узяв я, оскільки володію англійською мовою, а також маю мандрівний досвід.

Серед планів: занесення офіційного листа до NZ Broadcasting Standards Authority (знаю, що вже робилося, але, коли це зробить чувак, що пролетів задля цього 15 000 км, гадаю, ефект буде кращий); спроба потрапити на який-небудь канал чи хоча б прорватися на радіоефір і донести власну позицію; також, можливо, парад у вишиванках.

Власне, через останнє я пишу Вам цього листа. Я в жодному разі не вимагаю від Вас якихось дій. Проте, якби Ви могли б зібрати народ для того, щоб пройтись перед «The ROCK FM» чи деінде, зняти це на камеру, щоб потім показати в Україні, я був би вельми вдячний. Цього, як розумієте, сам зробити не можу…

І я, і Сергій Притула проводимо дану акцію для того, щоб пізніше надати їй розголосу саме в Україні. Щоб у майбутньому такі випади не «ковтали» мовчки. Сергій поширюватиме інфу через ТБ, я ж напишу про це в одній з наступних книг.

Дякую, що приділили час. Цінуватиму будь-яку пораду чи допомогу з Вашого боку. Сподіваюся також, що серед діаспори виявиться хтось небайдужий до цієї акції.

Якщо Ви зможете допомогти, відпишіть на цей мейл або ж дзвоніть +38 097 1231111 (залишати в тексті номер телефону?) у будь-який час. Я прилітаю до Окленда о 04:55 2 травня.

З повагою,
МК

Квитки куплені, діаспора поінформована. Залишалось останнє і, мабуть, найважче – новозеландська віза.

Найдорожча віза, найдовший переліт

Я здивувався, виявивши, що в Києві є консульство Нової Зеландії. На Багговутівській. Почесний консул – пан Марк Райт. На сайті навіть номер телефону був. Словом – усе як у людей. Навряд чи вони видають візи, але була надія, що принаймні допоможуть із оформленням паперів, призначать дату подачі документів у Москві, скажуть, до кого конкретно звертатися і т. п.

Подзвонив (раптом кому треба, номер телефону – 044 5377444). Відгукнулись відразу, після двох чи трьох гудків:

– Торговоє обьєдінєніє «Блу-Стар Лімітед», здравствуйтє! Чєм магу бить палєзна? – скоромовкою застрочив сухуватий дівчачий голос (назву компанії я вигадав, зараз її просто не пригадаю).

– Е-е… добрий день, – збентежився я. – Вибачте, я, мабуть, помилився номером, бо… взагалі-то телефонував у консульство Нової Зеландії.

Відповідь дівчини ще більше ввігнала мене в ступор:

– А, так, це ми! Добрий день! Я вас слухаю.

Я провів язиком по губах:

– Ми – це хто?

– Консульство. Нової Зеландії.

– А як же «торговоє обьєдінєніє»?

– Не зважайте. Ми – консульство Нової Зеландії.

Така швидка зміна профілю діяльності потішила мене.

– Найближчим часом я збираюсь летіти до Зеландії, – кажу в трубку.

– Коли саме?

– За кілька тижнів – 30 квітня.

– Мета поїздки?

– Кгм… туризм.

– Зрозуміло, – сказала дівчина, а тоді: – Ми не видаємо віз.

«А для чого тоді питати про дату і мету поїздки?!»

– Розумію. Можливо, ви допоможете з оформленням документів, перед тим як я повезу їх у Москву?

– Ні. Ми цим також не займаємось.

– Тоді чим ви там займаєтесь? – підвищую тон.

– Ми просто консульство.

– Ясно. – Я втямив, що пан Райт був простим новозеландським бізнесменом, якому вліпили консульський титул для проформи (а також, можливо, для прикриття бізнесу). Він не виконував ніяких функцій, окрім почесної представницької. Призначили, аби був. На всяк випадок. – Тоді дуже дякую консульству за надану допомогу.

вернуться

46

Конгрес українців Канади (Ukrainian Canadian Congress, www.ucc.ca) – громадська рада, яка об’єднує 33 українські всеканадські організації та їхні філіали. Центральний офіс знаходиться у м. Вінніпеґ.