Вовки Кальї. Темна вежа V, стр. 2

Поки Роланд і Юк біжать слідом за Джейком, Едді з Сюзанною знаходять Колиску Лада, де прокидається Блейн Моно. Блейн — останнє надземне знаряддя величезної комп’ютерної системи, розташованої під містом Лад. Тільки одна радість лишилася у Блейновому житті — загадки. Він обіцяє відвезти шукачів до останньої зупинки монорейкового потяга — за умови, що вони загадають йому загадку, котру він не зуміє розгадати. Інакше, каже Блейн, їхня подорож закінчиться смертю: чар’ю трі.

Роланд рятує Джейка, залишаючи Цок-Цока помирати в підземеллі. Проте Ендрю Спритний виживає. Напівосліплого, з жахливою раною на обличчі, його рятує чоловік, який називається Річардом Фанніном. Утім, Фаннін також представляється Вічним Чужинцем — демоном, від якого застерігали Роланда.

Мандрівці тікають з напівмертвого Лада, цього разу — монорейковим потягом. Розум, який керує монопоїздом, міститься в комп’ютерах, і відстань, що їх розділяє, з кожною хвилиною стає дедалі більшою, але це не має жодного значення: коли рожева куля зійде зі спорохнявілої рейки десь на Шляху Променя зі швидкістю вісімсот миль на годину, знання цього факту нікому не допоможе. Їхній єдиний шанс вижити — загадати Блейнові загадку, на яку комп’ютер не знає відповіді.

На початку книги «Чаклун та сфера» Едді загадує таку загадку і знищує Блейна унікальною людською зброєю: нелогічністю. Монопоїзд зупиняється в місті Топіка, яке нібито розташоване у штаті Канзас. Усе населення цього міста викосила хвороба, яку назвали «супергрип». Віднайшовши Шлях Променя (тепер він пролягає вздовж постапокаліптичного різновиду траси 70), вони скрізь бачать тривожні знаки. «СЛАВА БАГРЯНОМУ ЦАРЮ» — проголошує один напис. «СТЕРЕЖИСЯ ХОДЯЧОГО МЕРЦЯ» — радить інший. Як зрозуміє уважний читач, Ходячий Мрець — це Річард Фаннін власного персоною.

Розповівши друзям історію Сюзен Дельґадо, Роланд веде їх до палацу з зеленого скла, спорудженого просто на трасі 70, палацу, що незбагненним чином нагадує той, який шукала Дороті Гейл у «Чарівнику Країни Оз». У тронній залі цього великого замку вони стикаються не з Озом Великим і Грізним, а з Цок-Цоком, останнім втікачем із Лада. Коли Цок-Цока було вбито, перед їхніми очима з’явився справжній чаклун. Це Роландів старий і запеклий ворог, Мартен Бродклоук, якого в інших світах знають під різними іменами — Рендала Флеґа, Річарда Фанніна, Джона Фарсона (Доброго Чоловіка). Вбити цього привида, який востаннє попереджає Роланда і його друзів, щоб вони забули про Темну вежу («Зброя безсила проти мене, друже Роланде», — каже він стрільцеві), вони неспроможні, зате прогнати його їм цілком до снаги.

Здійснивши останню подорож усередину магічної сфери, де на них чекало жахливе відкриття — Роланд з Ґілеаду застрелив свою матір, прийнявши її за відьму Рею, — мандрівці знову опиняються в Серединному світі, на Шляху Променя. Вони знову вирушають на пошуки. Там ми й зустрінемо їх на початку «Вовків Кальї».

Цей короткий виклад подій у жодному разі не може замінити собою прочитання перших чотирьох книг циклу «Темна вежа». Якщо ви не читали попередніх книг, прошу вас або прочитати їх, або не братися за цю. Ці книги — частини однієї довгої історії, яку краще читати з початку до кінця, ніж починати десь посередині.

Вовки Кальї

ОПІР 19

Ми торгуємо свинцем, містере.

Стів Макквін, «Чудова сімка»

Спершу посмішки, потім брехня. А наприкінці — стрілянина.

Роланд Дескейн з Ґілеаду

Кров, що тече в твоїх венах,

протікає крізь мене,

в усіх дзеркалах на світі

я бачу твоє лице.

Ось моя рука,

обіприся на мене,

ми майже вільні з тобою,

хлопчику мандрівний.

Родні Кровел

Пролог

РУНТ

Вовки Кальї. Темна вежа V - i_002.png
ОДИН

Доля обдарувала Тіана (хоча навряд чи хтось із фермерів висловився б так пишномовно) трьома наділами землі: Річковим полем, де його родина споконвіку вирощувала рис, Придорожнім полем, на якому Джефордси, пов'язані ка, так само впродовж багатьох років і цілих поколінь саджали гострокорені, гарбузи й кукурудзу, і Злиденним — безплідним клаптем, де не росло нічого, крім каміння, мозолів і нездійсненних сподівань. Тіан був не першим Джефордсом, рішуче налаштованим отримати якийсь зиск з цих двадцяти акрів за будинком. Його дід, в усьому іншому цілком притомна людина, був свято переконаний, що там зарито золотий скарб. Тіанова мати не менш свято вірила, що на тій ділянці можна вирощувати порин — шалено дорогі прянощі. У самого Тіана був інший пунктик. Мадригал. Звісно, на Злиденному ростиме мадригал. Він просто зобов'язаний там рости. Тіан купив тисячу зерен (що влетіли йому в копієчку) і тепер переховував їх під мостинами підлоги у себе в спальні. До сівби наступного року залишалося зробити тільки одне — підготувати землю на Злиденному. А це легше було сказати, ніж зробити.

Ще доля обдарувала клан Джефордсів домашньою худобою, в тому числі трьома мулами. Проте треба було бути несповна розуму, щоб обробляти Злиденне за допомогою мула. Нещасна тварина, швидше за все, до обіду першого ж дня роботи вже лежала б із поламаною ногою чи до смерті закусана осами.

Кілька років тому лиха доля бути покусаним мало не спіткала одного з Тіанових дядечків. Він прибіг додому, волаючи на все горло, а навздогін за ним летів рій велетенських ос-мутантів з жалами завбільшки з гвіздки.

Гніздо вони знайшли (тобто його знайшов Енді, бо Енді не боявся ос, навіть гігантських) і спалили його, обливши гасом, але те гніздо могло бути не єдиним. Ще там були ями. Збіса багато ям, а їх же не попалиш, так? Так. Під Злиденним полем був шар землі, який старі називали «роздовбаним». Тож і ям там було стільки ж, скільки й каміння, не кажучи вже про одну здоровезну ямуру, звідки час від часу повівало чимось гнилим. Хтозна, які страшидла й привиди могли зачаїтися в її темній горлянці?

До того ж найгірші, найпідступніші ями не так легко було помітити (людині чи мулові). Безнадійна справа — шукати такі ями, навіть і не думайте. Ноголами завжди ховалися в невинних на перший погляд заростях бур'яну і високої трави. Твій мул ступав у них, щось гучно хрускало, наче галузка під ногою, і ось клятий ішак уже лежав на землі, вишкіривши зуби, підкотивши очі й заходячись вереском від болю. І лежатиме доти, доки ти не позбавиш його мук. А худоба в Кальї Брин Стерджис була на вагу золота. Навіть не дуже породиста.

Тож Тіан запріг у плуг сестру. Чом би й ні? Тія була рунтом, а отже, ні до чого іншого не придатною. Дівчина була кремезна — рунти часто виростали велетнями — і виявляла готовність допомогти, благослови її Людина-Ісус. Старий зробив їй «дерево Ісуса», яке називав розіпняттям, і вона завжди носила його на собі. Зараз вона тягла за собою плуг, і з кожним тягловим зусиллям хрест бився об її спітнілі груди.

Плуг за допомогою сирицевих ременів було прикріплено до її плечей. Ззаду йшов Тіан. Плугом він правив за допомогою чепіг із залізного дерева, а сестрою — ременями ярма. Тіан стогнав, смикав і підштовхував, коли чересло плуга провалювалося вниз і майже застрягало. Був кінець Повної Землі, проте тут, на Злиденному, стояла така спека, що здавалося, зараз середина літа. Одяг Тії став темним і вологим та прилипав до її довгих м'ясистих стегон. Щоразу, коли Тіан стріпував головою, щоб волосся не лізло в очі, піт бризками розлітався з чуприни.

— Йой, сучко! — кричав він. — Ти що, сліпа, той камінь плуга поломить!

Не сліпа і не глуха, просто рунт. Вона смикнула ліворуч, та так сильно, що Тіан заточився вбік і обідрав гомілку об інший валун, той, котрого він не помітив і, на щастя, оминув плугом. Відчуваючи, як ногою стікає тепла цівка крові, він уже вкотре замислився, якого дідька Джефордси забули на Злиденному. В глибині душі він здогадувався, що мадригал у цьому ґрунті проросте не краще, ніж перед тим порин, тобто не проросте взагалі. Хоча чортове зілля тут росло чудово. Атож, він міг би засіяти тією гидотою всі двадцять акрів, якби захотів. Але весь фокус був якраз у тому, щоб не давати рости цьому шкідникові. Під час Нової Землі фермери віддавали цьому заняттю мало не всі свої сили. Це…